3times mom

            Погано, коли дзвонить телефон. В сучасному світі телефон дзвонить не тільки як телефон. Всі соціальні мережі можуть дзвонити. А в мене - фобія телефонних дзвінків. Неочікуваних. Всіх. Навіть, коли вітають з днем народження.      Це  почалося з "Мене збила вантажівка, чекаю швидку". Далі - чорнота, бо це були останні слова.     Ще панікую, коли не можу додзвонитися. Бо потім боюся почути щось на кшталт "Я в аварії, чекаємо поліцію". А тепер не тільки боюся вимкнутих телефонів, а й неактивних месенджерів. Війна в прямому етері додає до купи.       Люблю заплановано. Чи просто текст. Текст - прекрасний. Можна посидіти, подумати, звикнути.... Нумо писати. Висновок.....Треба лікувати голову.

  Хтось в стресі їсть, хтось - прибирає, а я - готую. Жах.  

  Жила-була дівчина, яка любила читати. А потім її вигнали з книжкового клубу. Бо, кажуть, смак не той. Несмачний. І пішла вона читати не по програмі, а за позивом душі. Це приказка. А правда така, що поради щодо художньої літератури не мають сенсу. По-перше, те, що перевертає світ однієї людини, залишає байдужою іншу. По-друге, неважливо, що читати, аби мати можливість дізнаватися більше про те, що цікавить читача, будь-то історія порно чи страждання молодого Вертера. По-третє, “а судді хто” і які в них критерії. Чи можна взагалі порівняти Беофульфа з Наталкою-Полтавкою? У сфері ж, де смак не буде мати значення, легше виділити стовпи та маст-ріди. Тому я хочу порадити не художню книжку, а науково-популярну. Навіть дві книжки під авторством Еріка Берна “Ігри, в які грають люди” та “Люди, які грають в ігри”. Ерік Берн — психолог та психіатр — допомагає розібрати причини поведінки “за сценарієм”. Людина попадає в замкнутий цикл, який руйнує її життя, але чомусь людині вигідно так ...

  Люди думають, що батьки дітям потрібні в ніжному віці. Але не завжди це так. Дитинці фіолетово (хоча психологічна наука стверджує протилежне), хто йому міняє пелюшки, доки ця людина ще й бере на руки та годує. Немовля росте, починає пізнавати світ, добре було б, з ким обговорити нові відкриття. Далі-більше. Підрощена людина переживе відсутність ковбаси та джинсів за умов існування «Ти кльовий тільки тому, що народився», «я завжди на твоєму боці», «ти можеш на мене розраховувати». А ще пізніше залишається взагалі одне єдине «я завжди за твоєю спиною». Але чомусь в реальності дві крайності: або пішов в дупу та сам виживай, або батьки крізь краще знають та закрий хлєбальник (ну теж пішов в дупу). І це в років 12-16. Підлітки не викликають ніжних почуттів, інколи смердять, відбріхуються, колючі та взагалі неприємні. Як залишити дитину без підтримки? А легко: сказати, що вона нікому не цікава; що у всіх проблемах винна сама; що якщо вскочила в халепу, то це її проблема. Або просто мов...

Свіже знайдений Щедрик від ВВ. Смакуйте.  В цьому році, як ніколи, переслухала тьму варіантів Щедрика та колядок. Яка сила в них. Жоден Санта з оленями не може так зачепити душу.

Може, й хочу, але як уявлю, що будь-яка взаємодія з книгою потребує неабиякого напруження, то.....краще з дітьми в паперові сніжки пограюсь.  Я не читаю книжок. Дитячі не рахуємо. Не читаю. Не хочу. Часу нема. Не моє. Начиталась у юнацтві. По маківку. Класику. Великих «їхніх» та звичайно-романтичних європейців. І постійно все погано закінчувалося. А те, що мало хепі-енд, серйозною літературою вважати не можна було. Ви «Рабиню пристрасті» читали? Ні? Отож-бо. Я читала. Але після. Після того, як розірвала стосунки з Байроном, Вольтером і Гюго. З 18 до 38 на моєму рахунку всього дві авторки, яких так-сяк можна записати у справжніх і які запам'яталися: Гавальда та Уліцька. У Гавальди (так, я в курсі, що вона аж ніяк не велика, а такий собі шир-непотріб) хепіенд трапляється. В Уліцькій хепіенд як сніг влітку, проте воно ж цікаво стежити, як думка вверх-вниз по схилах звивин.  Повертаючись до питання, чому ж я не читала більше й краще. Окрім очевидного: неспроможності мозк...

Невротик застрял в двух психологических периодах. Это где-то 4-7 лет и еще период подросткового бунта, 11-16. Для невротика нет, наверное, бОльшей проблемы, чем ощущение, что им недовольны, и непонимание, как противостоять давлению . Причём неудовольствие может просто витать в воздухе: надутый ребёнок, уставший и слегка раздражённый партнёр, поджавшие губы родители. Невротик часто молчит, потому что боится, что будет ещё хуже: неудовольствие перерастёт в открытый конфликт и... и его будут опять ругать. Ругню невротик помнит с детства, где лет с 7-8. Неважно, насколько за дело или несправедливо его ругали, результат один - патологическое неумение решать конфликты. У невротика есть две стратегии: молчать или доведённым до грани орать. Ну ещё порыдать можно. Неконструктивность крика и слёз осознают рано или поздно, а вот понимание разрушительность молчания приходит часто только вместе с проблемами со здоровьем. Пограничник, застрявший в психологическом возрасте 1-3 года, орёт практ...

Щось давнесенько я не писала. В голові текстів купа та ще пів-купки, а до "паперу" не доходить. В Каліфорнії осінь, темно зранку та вечоріє швидко. Сонце виглядає о 10, довго розкочегарюється, смажить о 3 - і все, вмирає, як не було. Лірика. Кіра демонструє "балет" та робить гімнастичні вправи. Дана щось не те повторює - Кіра додає  "oh, my gosh!". Перед вечерею робила завдання на порядок чисел 1-30. Першу послідовність зробила українською, на середині другої пішла російською. Зранку те ж саме робила англійською. В дитини так пекельна суміш в голові, що, бува, замовкає, бо не впевнена, з якої мови взяти слово. Намагається читати англійською, більш на угадування схоже. З українським читанням найбільша проблема з літерою "ї". Чомусь виявилось складніше, ніж розрізнити російську та українську "и".     Дана "читає", як прохфесор - монотонно: водить пальчиком по книжці, гортає сторінки. Улюблена - адаптований Мауглі...

Пробачити означає взяти і забути? А психологи кажуть, що по-справжньому затерти або вичавити докорінно сильні негативні емоції практично неможливо. Вони ховаються в підсвідомості та отруюють все життя. Технік пробачень є на будь-якій смак. Але є й інша точка зору: не пробачити та забути, а прожити і відрізати. Далеко від християнської моралі.  Друг зрадив - пробачити чи припинити стосунки? Чоловік вдарив - пробачити чи розлучитися? Тато принизив - пробачити чи зрозуміти, що  не всі батьки - батьки і дистанціюватися? Дитина вкрала гроші - пробачити чи ....що? Здається, що особисто я можу побачити все дітям, бо це моє творіння. Якщо щось пішло не так , то це моя провина.

   За часів моєї молодості кращим подарунком вважалась книга. І це мене повністю влаштовувало. Ще раділа одягу, бо перестройка не залишила коштів та вибору: або в тому, що є, або голяка.    В універі раділа шкарпеткам, кофтинам, білизні. З книжками дедалі ставало складніше, бо важко було знайти те, що не читала.    Згодом на додаткову пару шкарпеток почала заробляти, а що ще треба?  Коли зубожіння скінчилось, виявилась інша проблема: невміння саме обирати подарунки. Коли ти бідкаєшся, то, по-перше, радий будь-яким знакам уваги, та, по-друге, й від тебе не очікують чогось надзвичайного. З ростом зарплатні та матеріальних статків одразу починаєш вірити, що люди сподіваються отримати більш вагомі у грошовому еквіваленті подарунки. Це може й бути далеко від дійсності, але думки ж не запхаєш назад у мозок. А насамперед не зрозуміло, чому радітимеш сам. Бо все ж є. А чого нема, того або за гроші не купиш, або як адекватна людина, не вимагатимеш від і...