Люди думають, що батьки дітям потрібні в ніжному віці. Але не завжди це так. Дитинці фіолетово (хоча психологічна наука стверджує протилежне), хто йому міняє пелюшки, доки ця людина ще й бере на руки та годує. Немовля росте, починає пізнавати світ, добре було б, з ким обговорити нові відкриття. Далі-більше. Підрощена людина переживе відсутність ковбаси та джинсів за умов існування «Ти кльовий тільки тому, що народився», «я завжди на твоєму боці», «ти можеш на мене розраховувати». А ще пізніше залишається взагалі одне єдине «я завжди за твоєю спиною». Але чомусь в реальності дві крайності: або пішов в дупу та сам виживай, або батьки крізь краще знають та закрий хлєбальник (ну теж пішов в дупу). І це в років 12-16. Підлітки не викликають ніжних почуттів, інколи смердять, відбріхуються, колючі та взагалі неприємні. Як залишити дитину без підтримки? А легко: сказати, що вона нікому не цікава; що у всіх проблемах винна сама; що якщо вскочила в халепу, то це її проблема. Або просто мовчати, коли тре йти та захищати (в школі, від інших «родичів»). Це така шняга, яка грошей не вимагає, нирку продавати не тре. Бовкнув - і привіт. І підліток рік за роком привчається мовчати з відчуттям, що нікому не потрібний.
Що потім відбувається? Або дитина виростає впевнена, що вона проживе сама й відіб’є будь-яку траблу; або все життя шукає, до кого притулитися. Через кілька років до верхів доходить, що від дітей колишніх не буває, а низи вже звикли до байдужості. Знов непорозуміння. Знов діти не такі. Тільки тепер батьки страждають більше. Й тиснуть на жалість й бездушшя "синачки" або "дочечки". А де ж ви раніше були. Ну а що....все повертається.
Звичайно, є виключення. Сподіваюсь, ви їх бачили на власні очі.
---------------------
А далі про веселе.
Наш Новий Рік
Comments
Post a Comment