Пробач, га?

Пробачити означає взяти і забути? А психологи кажуть, що по-справжньому затерти або вичавити докорінно сильні негативні емоції практично неможливо. Вони ховаються в підсвідомості та отруюють все життя. Технік пробачень є на будь-якій смак. Але є й інша точка зору: не пробачити та забути, а прожити і відрізати. Далеко від християнської моралі.

Друг зрадив - пробачити чи припинити стосунки?
Чоловік вдарив - пробачити чи розлучитися?
Тато принизив - пробачити чи зрозуміти, що не всі батьки - батьки і дистанціюватися?
Дитина вкрала гроші - пробачити чи ....що?

Здається, що особисто я можу побачити все дітям, бо це моє творіння. Якщо щось пішло не так , то це моя провина.

Comments

Очищение

Cмерть - тема табуированная. И двуличная. Одновременно надо и горевать, и держаться, и страдать, и жить дальше, и бояться, и презирать. Первый раз смерть пришла в мои 4 года, когда ушёл дедушка Коля, мамин папа. Я его помню довольно отчетливо, хотя прошло уже 35 лет. Знаете, что я помню ещё? Как другая бабушка (с папиной стороны) шпыняла меня из-за отсутствия слез. Мы шли за гробом, и я не плакала. Бабушка не была жестока намеренно, но вот этот стереотип «не плачешь, значит, не страдаешь и не жалеешь», видимо, прочно сидел у нее в голове. Мамина мама любила кладбища. Каждую Пасху мы ездили к деду на могилу, носили цветные яйца и собирали пасочки с могилок. Стыдно было, жуть. Психика блокировала эмоции. Ну могилы, и тишина эта ужасная. Когда умер многоюродный брат, мне было то ли 12, то ли 14. Я плакала. Не конкретно из-за него, просто было жаль. Абстрактно жаль всех умерших. За день до смерти бабушки по папе я видела сон: стригла себе волосы. По соннику - смерть близког...

Билингв или нет?

На фоне юношеского максимализма и святой уверенности, что английский я знаю на уровне "Супермен", думала, что вот родится ребёнок - и буду я с ним на английском, а папа евонный - на русском. Довольно быстро я осознала глупость этой затеи, да и уверенности поубавилось. Все, на что меня хватало, - это клевая школа плюс курсы английского. И хотя я ругалась, что вот в наше время...., таки, это было лучшее вложение денег. в ребенка. Знания уже прошли проверку тестами, американской школой, работой и тд. Второй заход на билингвизм в самом разгаре. Так как по вполне понятным причинам мне не хотелось быть ассоциированной исключительно с «мыжебратья»- ми, то встал вопрос об языках исторических родин. С ивритом мне самой не повезло. Бабушка и папа периодически употребляли идиш. Пару слов. А от самого иврита я знала только то, что гласные не пишутся, и еще пару фраз. Украинский же можно было попробовать сохранить реанимировать. Хотя пациен...

Книжка, яку варто читати

Жила-була дівчина, яка любила читати. А потім її вигнали з книжкового клубу. Бо, кажуть, смак не той. Несмачний. І пішла вона читати не по програмі, а за позивом душі. Це приказка. А правда така, що поради щодо художньої літератури не мають сенсу. По-перше, те, що перевертає світ однієї людини, залишає байдужою іншу. По-друге, неважливо, що читати, аби мати можливість дізнаватися більше про те, що цікавить читача, будь-то історія порно чи страждання молодого Вертера. По-третє, “а судді хто” і які в них критерії. Чи можна взагалі порівняти Беофульфа з Наталкою-Полтавкою? У сфері ж, де смак не буде мати значення, легше виділити стовпи та маст-ріди. Тому я хочу порадити не художню книжку, а науково-популярну. Навіть дві книжки під авторством Еріка Берна “Ігри, в які грають люди” та “Люди, які грають в ігри”. Ерік Берн — психолог та психіатр — допомагає розібрати причини поведінки “за сценарієм”. Людина попадає в замкнутий цикл, який руйнує її життя, але чомусь людині вигідно так ...

3times mom

Search This Blog