3times mom

Вже місяць, як єдина тема для бесіди під час щовечірніх прогулянок з чоловіком - це чи залишати середульшу доньку в системі державної безкоштовної освіти. Залишати - то гучно сказано, бо вона ще й не почала. За 10 днів мала б йти в нульовку - Кіндергартен. В Каліфорнії освіта обов'язкова з 6 років, але державні (ще їх називають публічні) школи мають так званий К-клас (до речі, в деяких штатах він обов'язковий, в деяких - небезкоштовний). В К попадають діти, яким виповнилось 5 років на 1 вересня. Є ще така штука як ТК для тих, в кого день народження припадає на інтервал 2 вересня - 2 грудня. Початкова школа йде до 5-го класу, а в шостому діти переходять до середньої, яка часто є повністю окремим закладом. Так ось, мала дитина йти до К. Але тут вірус трапився. І з легкої руки вчительської профспілки та губернатора Каліфорнії діти "вчаться" онлайн невизначений термін. Тобто можливо, колись, ніхто не знає коли, невпевнено морочать голову, що дозволять дітей фізично в школ...

Ребёнок #2 кричит на площадке детям, которые пытаются отобрать у нее игрушку: “Це-mine!” Вечером повтор слогов МИ, ШИ и тд. На 3-м круге смотрит на только что прочитанное (третий раз один и тот же набор - 6 слогов) зависает, театрально морщит лоб и выдаёт с напором «Я думаю!». У мамы нервная организация души, и рвёт крышу от всего, что можно описать словом «фигня». Если спросить у ребёнка #2, что мама постоянно просит, то она ответит «Не делать фигню». Хорошо ещё, что за рулём я не сильно поношУ остальных участников движения, да и ребёнок #3 фонит, забивает эфир. А то б было б на много больше эвфемизмов в детском словаре. Переключается между языками. - Что это? - Платье моё. - Нумо українською. Що ти вдягнула таке красиве? - Це сукня.  - Давай споем. - Johnny? Johnny? Yes, Papa... (репертуар по большей мере английский) Вопрос, на каком языке заговорит ребенок #3. 

Уроки української в школі були жахом. Навіть постійна п’ятірка не виправляла діло. В мене було три вчительки за 10 років. Перша вчителька Н.Н. взагалі спаплюжила все враження від початкової школи. І хоча я була майже відмінницею, три роки - вирвані з життя. Вона не вміла підтримувати, не розуміла психологію дитини, не хотіла або не могла мотивувати. Це з боку психології. З боку вміння навчити читаємо далі. Головний недолік викладання української — це орієнтація підручників на те, що українська — рідна мова. То ж її викладали так, як й російську — з думкою, що базовий словниковий запас береться з родини...або з повітря. Але це не було вірним для Харкова. Мене рятувала (як і мою старшу в тій ж самій школі) гарна пам'ять. В інших була «бєда-огорчєніє», бо звідки в Харкові 80-90х рідна українська, якщо немає бабусі й дідуся десь за Дніпром. Ну так, у когось, може, й була, а точно не в моїй школі. Майже не розмовляли, тільки переказ, а твори без сліз неможливо було читати...

Вспомнилось, как страшно было в начале 2014. И как отчасти интуитивно и отчасти с пинком великой О.Г. нашлось решение - помогать, кому нужнее. С мая дома постоянно валялись какие-то мешки и коробки, которые потом отправлялись Под арочку, в госпиталь, уже и не вспомню, куда Андрей возил.  Подушки и постельное. То ли адресное, то ли уехало на Станцию Харьков Иногда мелькала мысль, что делаем неискринне и как бы....стадно. Делаем, чтобы поставить галочку, что, мол, молодцы. Или чтобы постик написать. На философию пробивает. Значит ли, что такая мотивация для помощи нуждающимся, - неправильная мотивация? Не настоящая? Или, как тут, в америках: любая благотворительность/волонтерство в почёте? Зачем люди жертвуют деньгами, временем, силами? Только ли ради высокой идеи и без примеси меркантилизма? Кто-то благодарил, кто-то удивлялся, что нет кофе, а только чай, но в целом люди есть люди. Как мне показалось, донаторам-отдающим легче всего расставаться б...

На фоне юношеского максимализма и святой уверенности, что английский я знаю на уровне "Супермен", думала, что вот родится ребёнок - и буду я с ним на английском, а папа евонный - на русском. Довольно быстро я осознала глупость этой затеи, да и уверенности поубавилось. Все, на что меня хватало, - это клевая школа плюс курсы английского.  И хотя я ругалась, что вот в наше время...., таки, это было лучшее вложение денег. в ребенка. Знания уже прошли проверку  тестами,   американской школой, работой и тд. Второй заход на билингвизм в самом разгаре. Так как по вполне понятным причинам мне не хотелось быть ассоциированной исключительно с «мыжебратья»- ми, то встал вопрос об языках исторических родин. С ивритом мне самой не повезло. Бабушка и папа периодически употребляли идиш. Пару слов. А от самого иврита я знала только то, что гласные не пишутся, и еще пару фраз. Украинский же можно было попробовать сохранить реанимировать. Хотя пациен...