Жила-була дівчина, яка любила читати. А потім її вигнали з книжкового клубу. Бо, кажуть, смак не той. Несмачний. І пішла вона читати не по програмі, а за позивом душі. Це приказка. А правда така, що поради щодо художньої літератури не мають сенсу. По-перше, те, що перевертає світ однієї людини, залишає байдужою іншу. По-друге, неважливо, що читати, аби мати можливість дізнаватися більше про те, що цікавить читача, будь-то історія порно чи страждання молодого Вертера. По-третє, “а судді хто” і які в них критерії. Чи можна взагалі порівняти Беофульфа з Наталкою-Полтавкою? У сфері ж, де смак не буде мати значення, легше виділити стовпи та маст-ріди. Тому я хочу порадити не художню книжку, а науково-популярну. Навіть дві книжки під авторством Еріка Берна “Ігри, в які грають люди” та “Люди, які грають в ігри”. Ерік Берн — психолог та психіатр — допомагає розібрати причини поведінки “за сценарієм”. Людина попадає в замкнутий цикл, який руйнує її життя, але чомусь людині вигідно так жити. Багато сценаріїв йде з дитинства або є реакцією на сильні емоції. В середині кожного з нас є три особи: невгамовна дитина, керуючий батько чи мати та збалансований дорослий. Якщо в певний період життя вистрибує недоречна особа, то все йде шкереберть. Прочитавши Берна, розумієш, що не треба рятувати алкоголіка, сперечатися з матір’ю за її здоров’я, або жалітися щодо “зимності” стосунків, і життя набуває певної легкості. Розуміти причину - пів діла. Інша половина — застосувати методи прориву сценарію, витягнути з нутра свого “дорослого” та відновитися після травматичного досвіду дитинства. Звісно, книги не дають всіх відповідей та чарівних пігулок. Проте допомагають відстежити свої реакції, передбачити реакції оточення, проаналізувати рівень, на якому відбувається комунікація. І легше дихати, і цікавіше спостерігати за світом. А саме для цього ж ми читаємо, вірно?
Comments
Post a Comment