3times mom

І починаємо. (обережно 18+)    Подобається чолов’яга? На когось він змахує. Кого це Павел Поп намалював, щоб вшанувати.......? Ні, не зайця.      (Павел Поп, щоб ви знали, то такий словацько-сербський художник, який любить померлих митців. Як може.)      Розказувати сьогодні я буду про Альбрехта Дюрера з Нюрнбергу. І трохи про зайця. Це в нас (1471 — 1528). Найнімецький з німецьких митців, який цінував все цікаве, чим дуже дратував свою дружину. Попри стипендію від імператора, його дружина у базарний день виходила на ринок торгувати “картинками” чоловіка, тому що їй хотілось мати впевненість у майбутньому. А реміснику Дюреру з точки зору дружини бракувало масла в лобі, щоб жити як всі бюргери.      Малював Дюрер будь-що, будь-чим. Справно ловив попит, постійно мав замовлення, та дарма що новаторські прийоми та нетрадиційність композиції, став вельми відомим ще при житті. Гравюри, акварелі, люди, коні, рослини, тварини. І себе. Баг...

Може, й хочу, але як уявлю, що будь-яка взаємодія з книгою потребує неабиякого напруження, то.....краще з дітьми в паперові сніжки пограюсь.  Я не читаю книжок. Дитячі не рахуємо. Не читаю. Не хочу. Часу нема. Не моє. Начиталась у юнацтві. По маківку. Класику. Великих «їхніх» та звичайно-романтичних європейців. І постійно все погано закінчувалося. А те, що мало хепі-енд, серйозною літературою вважати не можна було. Ви «Рабиню пристрасті» читали? Ні? Отож-бо. Я читала. Але після. Після того, як розірвала стосунки з Байроном, Вольтером і Гюго. З 18 до 38 на моєму рахунку всього дві авторки, яких так-сяк можна записати у справжніх і які запам'яталися: Гавальда та Уліцька. У Гавальди (так, я в курсі, що вона аж ніяк не велика, а такий собі шир-непотріб) хепіенд трапляється. В Уліцькій хепіенд як сніг влітку, проте воно ж цікаво стежити, як думка вверх-вниз по схилах звивин.  Повертаючись до питання, чому ж я не читала більше й краще. Окрім очевидного: неспроможності мозк...

Вже місяць, як єдина тема для бесіди під час щовечірніх прогулянок з чоловіком - це чи залишати середульшу доньку в системі державної безкоштовної освіти. Залишати - то гучно сказано, бо вона ще й не почала. За 10 днів мала б йти в нульовку - Кіндергартен. В Каліфорнії освіта обов'язкова з 6 років, але державні (ще їх називають публічні) школи мають так званий К-клас (до речі, в деяких штатах він обов'язковий, в деяких - небезкоштовний). В К попадають діти, яким виповнилось 5 років на 1 вересня. Є ще така штука як ТК для тих, в кого день народження припадає на інтервал 2 вересня - 2 грудня. Початкова школа йде до 5-го класу, а в шостому діти переходять до середньої, яка часто є повністю окремим закладом. Так ось, мала дитина йти до К. Але тут вірус трапився. І з легкої руки вчительської профспілки та губернатора Каліфорнії діти "вчаться" онлайн невизначений термін. Тобто можливо, колись, ніхто не знає коли, невпевнено морочать голову, що дозволять дітей фізично в школ...

Давнесенько не писала. Сидимо ми в дивному режимі недокарантину, коли манікюр родити вже можна, а на дитячий майданчик ще ні.  Хотіла про випускницю свою написати. Випуск 2020 зіткнувся з купою проблем: вступ до коледжу, випускний бал, закінчення року з іспитами та "останній дзвінок". Зрозуміло, що балу та церемонії по закінченню школи не було.  Прикро - м'яко кажучи. Бал - така подія, до якої готуються сильно заздалегідь, місяців за 2-3. Особливо дівчата. Платтячко і все таке. Зачіска. Фотосесія. Заборонили. Отакої... Мама фоткати не дуже вміє, але маємо те, що маємо. Є надія, що ще зробимо разом з бойфрендом. Не мамчиним :) .  До коледжів документи подавали ще восени (так, ще до закінчення останнього року в школі), тому рішення теж мали раніше, ніж ми звикли - з середини лютого до квітня. На жаль, Саша вступила до всіх універів, куди подавала. На жаль - тому що тре біло вибрати один. До травня. А тут карантин. І виші не дають гарантій, як почнеться навчальний рік. А щоб...