Skip to main content

І знов про секс з книжками


Може, й хочу, але як уявлю, що будь-яка взаємодія з книгою потребує неабиякого напруження, то.....краще з дітьми в паперові сніжки пограюсь. 

Я не читаю книжок. Дитячі не рахуємо. Не читаю. Не хочу. Часу нема. Не моє. Начиталась у юнацтві. По маківку. Класику. Великих «їхніх» та звичайно-романтичних європейців. І постійно все погано закінчувалося. А те, що мало хепі-енд, серйозною літературою вважати не можна було. Ви «Рабиню пристрасті» читали? Ні? Отож-бо. Я читала. Але після. Після того, як розірвала стосунки з Байроном, Вольтером і Гюго.

З 18 до 38 на моєму рахунку всього дві авторки, яких так-сяк можна записати у справжніх і які запам'яталися: Гавальда та Уліцька. У Гавальди (так, я в курсі, що вона аж ніяк не велика, а такий собі шир-непотріб) хепіенд трапляється. В Уліцькій хепіенд як сніг влітку, проте воно ж цікаво стежити, як думка вверх-вниз по схилах звивин. 

Повертаючись до питання, чому ж я не читала більше й краще. Окрім очевидного: неспроможності мозку сприймати складні тексти, є ще причина на рівні психіки. Я не вірю, що книга може чому-небудь навчити. Нікого і ніколи. Читаючи, людина сама ділиться з книгою почуттями, емоціями, енергією. А що отримає? Чисте задоволення. Оргазм. А якщо нічим з книгою ділитися? Немає ресурсу? Ну то і книга спровокує не оргазм, а несвідому еякуляцію літньої людини. Ні собі, ні людям.

Хоча, звичайно, збрехала. Читаю. Фікшн. Нон-фікшн. Казнащо-кшн. Суто задля профілактики Альцгеймера. Бо зробити з себе порядну людину не вдалось. Нехай, принаймні, буду при пам'яті. 


 

Labels:

Comments

Post a Comment

Popular posts from this blog

Очищение

Cмерть - тема табуированная. И двуличная. Одновременно надо и горевать, и держаться, и страдать, и жить дальше, и бояться, и презирать. Первый раз смерть пришла в мои 4 года, когда ушёл дедушка Коля, мамин папа. Я его помню довольно отчетливо, хотя прошло уже 35 лет. Знаете, что я помню ещё? Как другая бабушка (с папиной стороны) шпыняла меня из-за отсутствия слез. Мы шли за гробом, и я не плакала. Бабушка не была жестока намеренно, но вот этот стереотип «не плачешь, значит, не страдаешь и не жалеешь», видимо, прочно сидел у нее в голове. Мамина мама любила кладбища. Каждую Пасху мы ездили к деду на могилу, носили цветные яйца и собирали пасочки с могилок. Стыдно было, жуть. Психика блокировала эмоции. Ну могилы, и тишина эта ужасная. Когда умер многоюродный брат, мне было то ли 12, то ли 14. Я плакала. Не конкретно из-за него, просто было жаль. Абстрактно жаль всех умерших. За день до смерти бабушки по папе я видела сон: стригла себе волосы. По соннику - смерть близког...
4 comments
Read more

Билингв или нет?

На фоне юношеского максимализма и святой уверенности, что английский я знаю на уровне "Супермен", думала, что вот родится ребёнок - и буду я с ним на английском, а папа евонный - на русском. Довольно быстро я осознала глупость этой затеи, да и уверенности поубавилось. Все, на что меня хватало, - это клевая школа плюс курсы английского.  И хотя я ругалась, что вот в наше время...., таки, это было лучшее вложение денег. в ребенка. Знания уже прошли проверку  тестами,   американской школой, работой и тд. Второй заход на билингвизм в самом разгаре. Так как по вполне понятным причинам мне не хотелось быть ассоциированной исключительно с «мыжебратья»- ми, то встал вопрос об языках исторических родин. С ивритом мне самой не повезло. Бабушка и папа периодически употребляли идиш. Пару слов. А от самого иврита я знала только то, что гласные не пишутся, и еще пару фраз. Украинский же можно было попробовать сохранить реанимировать. Хотя пациен...
4 comments
Read more

Книжка, яку варто читати

  Жила-була дівчина, яка любила читати. А потім її вигнали з книжкового клубу. Бо, кажуть, смак не той. Несмачний. І пішла вона читати не по програмі, а за позивом душі. Це приказка. А правда така, що поради щодо художньої літератури не мають сенсу. По-перше, те, що перевертає світ однієї людини, залишає байдужою іншу. По-друге, неважливо, що читати, аби мати можливість дізнаватися більше про те, що цікавить читача, будь-то історія порно чи страждання молодого Вертера. По-третє, “а судді хто” і які в них критерії. Чи можна взагалі порівняти Беофульфа з Наталкою-Полтавкою? У сфері ж, де смак не буде мати значення, легше виділити стовпи та маст-ріди. Тому я хочу порадити не художню книжку, а науково-популярну. Навіть дві книжки під авторством Еріка Берна “Ігри, в які грають люди” та “Люди, які грають в ігри”. Ерік Берн — психолог та психіатр — допомагає розібрати причини поведінки “за сценарієм”. Людина попадає в замкнутий цикл, який руйнує її життя, але чомусь людині вигідно так ...
Post a Comment
Read more