Skip to main content

І знов про секс з книжками


Може, й хочу, але як уявлю, що будь-яка взаємодія з книгою потребує неабиякого напруження, то.....краще з дітьми в паперові сніжки пограюсь. 

Я не читаю книжок. Дитячі не рахуємо. Не читаю. Не хочу. Часу нема. Не моє. Начиталась у юнацтві. По маківку. Класику. Великих «їхніх» та звичайно-романтичних європейців. І постійно все погано закінчувалося. А те, що мало хепі-енд, серйозною літературою вважати не можна було. Ви «Рабиню пристрасті» читали? Ні? Отож-бо. Я читала. Але після. Після того, як розірвала стосунки з Байроном, Вольтером і Гюго.

З 18 до 38 на моєму рахунку всього дві авторки, яких так-сяк можна записати у справжніх і які запам'яталися: Гавальда та Уліцька. У Гавальди (так, я в курсі, що вона аж ніяк не велика, а такий собі шир-непотріб) хепіенд трапляється. В Уліцькій хепіенд як сніг влітку, проте воно ж цікаво стежити, як думка вверх-вниз по схилах звивин. 

Повертаючись до питання, чому ж я не читала більше й краще. Окрім очевидного: неспроможності мозку сприймати складні тексти, є ще причина на рівні психіки. Я не вірю, що книга може чому-небудь навчити. Нікого і ніколи. Читаючи, людина сама ділиться з книгою почуттями, емоціями, енергією. А що отримає? Чисте задоволення. Оргазм. А якщо нічим з книгою ділитися? Немає ресурсу? Ну то і книга спровокує не оргазм, а несвідому еякуляцію літньої людини. Ні собі, ні людям.

Хоча, звичайно, збрехала. Читаю. Фікшн. Нон-фікшн. Казнащо-кшн. Суто задля профілактики Альцгеймера. Бо зробити з себе порядну людину не вдалось. Нехай, принаймні, буду при пам'яті. 


 

Labels:

Comments

Post a Comment

Popular posts from this blog

Гамноступы

И не ледоступы, и не говноступы, и не много чего. Туфли. Прекрасно-ужасного серого цвета. Три пары, наверное. Бабушка отхватила. В году так 92. Отрыжка легкой промышленности бывшего Союза. Собственно, что было, то и отхватила. На весну-осень. Со шнурками в тон. С толстенным кантом, чтобы сразу было видно по следу, что не просто туфли, а именно те самые. Гамноступы. Ноги в них напоминали лапы утки. С перепонками. После дождя хитро спроектированная подошва и кокетливый каблучок на всю ширину пятки орошали заднюю поверхность голени в колготине грязными каплями луж, как аккуратно не ходи. И этот материал ... кожа молодящегося дермантина. С возрастом и под влияниям родных троп "кожа" покрывалась темно-коричневыми изломами. Старость однако, не избавляла от обязанности работать обувью.    Бабушке 68, мне 13. Размер почти одинаковый. Как же я их ненавидела ... а вариантов не было. Или босиком.
Post a Comment
Read more

Языки, мови, languages

Ребёнок #2 кричит на площадке детям, которые пытаются отобрать у нее игрушку: “Це-mine!” Вечером повтор слогов МИ, ШИ и тд. На 3-м круге смотрит на только что прочитанное (третий раз один и тот же набор - 6 слогов) зависает, театрально морщит лоб и выдаёт с напором «Я думаю!». У мамы нервная организация души, и рвёт крышу от всего, что можно описать словом «фигня». Если спросить у ребёнка #2, что мама постоянно просит, то она ответит «Не делать фигню». Хорошо ещё, что за рулём я не сильно поношУ остальных участников движения, да и ребёнок #3 фонит, забивает эфир. А то б было б на много больше эвфемизмов в детском словаре. Переключается между языками. - Что это? - Платье моё. - Нумо українською. Що ти вдягнула таке красиве? - Це сукня.  - Давай споем. - Johnny? Johnny? Yes, Papa... (репертуар по большей мере английский) Вопрос, на каком языке заговорит ребенок #3. 
Post a Comment
Read more

Дівчина і карантин

Давнесенько не писала. Сидимо ми в дивному режимі недокарантину, коли манікюр родити вже можна, а на дитячий майданчик ще ні.  Хотіла про випускницю свою написати. Випуск 2020 зіткнувся з купою проблем: вступ до коледжу, випускний бал, закінчення року з іспитами та "останній дзвінок". Зрозуміло, що балу та церемонії по закінченню школи не було.  Прикро - м'яко кажучи. Бал - така подія, до якої готуються сильно заздалегідь, місяців за 2-3. Особливо дівчата. Платтячко і все таке. Зачіска. Фотосесія. Заборонили. Отакої... Мама фоткати не дуже вміє, але маємо те, що маємо. Є надія, що ще зробимо разом з бойфрендом. Не мамчиним :) .  До коледжів документи подавали ще восени (так, ще до закінчення останнього року в школі), тому рішення теж мали раніше, ніж ми звикли - з середини лютого до квітня. На жаль, Саша вступила до всіх універів, куди подавала. На жаль - тому що тре біло вибрати один. До травня. А тут карантин. І виші не дають гарантій, як почнеться навчальний рік. А щоб
Post a Comment
Read more