Skip to main content

Домашнє навчання та скавчання

Вже місяць, як єдина тема для бесіди під час щовечірніх прогулянок з чоловіком - це чи залишати середульшу доньку в системі державної безкоштовної освіти. Залишати - то гучно сказано, бо вона ще й не почала. За 10 днів мала б йти в нульовку - Кіндергартен. В Каліфорнії освіта обов'язкова з 6 років, але державні (ще їх називають публічні) школи мають так званий К-клас (до речі, в деяких штатах він обов'язковий, в деяких - небезкоштовний). В К попадають діти, яким виповнилось 5 років на 1 вересня. Є ще така штука як ТК для тих, в кого день народження припадає на інтервал 2 вересня - 2 грудня. Початкова школа йде до 5-го класу, а в шостому діти переходять до середньої, яка часто є повністю окремим закладом.

Так ось, мала дитина йти до К. Але тут вірус трапився. І з легкої руки вчительської профспілки та губернатора Каліфорнії діти "вчаться" онлайн невизначений термін. Тобто можливо, колись, ніхто не знає коли, невпевнено морочать голову, що дозволять дітей фізично в школі в меншій кількості та на меншу кількість днів. А решта, знов ж таки, онлайн. Їжте. 

Школи, точніше шкільні округи, все літо важко, ой дуже важко працювали, щоб намалювати красиві презентації з яскравими графіками, з яких виходить, що діти початкової школи будуть прив'язані до робочого місця з комп'ютером 4-5 годин на день. Завдання будуть включати роботу з застосунками, відео-конференції, самостійну роботу в роздруковках тощо. Ну всі ж це уявили? Тобто п'ятирічна дитина, яка нормально комп'ютером не користується, бо час перед екраном лімітовано, повинна слідкувати за інструкціями вчителя з екрану. А на додаток в дитини англійська - не рідна мова. В 10-річну дитину повірю, а в 5-річну ніяк. Означає це єдине: дитина "в школі" - мама теж "в школі". Куди діти молодшу сестру - невідомо. 

Домашнє навчання тепер - не така й вже погана перспектива....Й поспати можно, й погуляти, й з молодшою зайнятися. Страшно, далебі. Бісить, що будь-яке рішення буде невдалим. От і скавчу кожного дня. Чоловік нещодавно махнув, відписуй зі школи, каже, дістала до печінок.  


     
Labels:

Comments

Post a Comment

Popular posts from this blog

Очищение

Cмерть - тема табуированная. И двуличная. Одновременно надо и горевать, и держаться, и страдать, и жить дальше, и бояться, и презирать. Первый раз смерть пришла в мои 4 года, когда ушёл дедушка Коля, мамин папа. Я его помню довольно отчетливо, хотя прошло уже 35 лет. Знаете, что я помню ещё? Как другая бабушка (с папиной стороны) шпыняла меня из-за отсутствия слез. Мы шли за гробом, и я не плакала. Бабушка не была жестока намеренно, но вот этот стереотип «не плачешь, значит, не страдаешь и не жалеешь», видимо, прочно сидел у нее в голове. Мамина мама любила кладбища. Каждую Пасху мы ездили к деду на могилу, носили цветные яйца и собирали пасочки с могилок. Стыдно было, жуть. Психика блокировала эмоции. Ну могилы, и тишина эта ужасная. Когда умер многоюродный брат, мне было то ли 12, то ли 14. Я плакала. Не конкретно из-за него, просто было жаль. Абстрактно жаль всех умерших. За день до смерти бабушки по папе я видела сон: стригла себе волосы. По соннику - смерть близког...
4 comments
Read more

Билингв или нет?

На фоне юношеского максимализма и святой уверенности, что английский я знаю на уровне "Супермен", думала, что вот родится ребёнок - и буду я с ним на английском, а папа евонный - на русском. Довольно быстро я осознала глупость этой затеи, да и уверенности поубавилось. Все, на что меня хватало, - это клевая школа плюс курсы английского.  И хотя я ругалась, что вот в наше время...., таки, это было лучшее вложение денег. в ребенка. Знания уже прошли проверку  тестами,   американской школой, работой и тд. Второй заход на билингвизм в самом разгаре. Так как по вполне понятным причинам мне не хотелось быть ассоциированной исключительно с «мыжебратья»- ми, то встал вопрос об языках исторических родин. С ивритом мне самой не повезло. Бабушка и папа периодически употребляли идиш. Пару слов. А от самого иврита я знала только то, что гласные не пишутся, и еще пару фраз. Украинский же можно было попробовать сохранить реанимировать. Хотя пациен...
4 comments
Read more

Книжка, яку варто читати

  Жила-була дівчина, яка любила читати. А потім її вигнали з книжкового клубу. Бо, кажуть, смак не той. Несмачний. І пішла вона читати не по програмі, а за позивом душі. Це приказка. А правда така, що поради щодо художньої літератури не мають сенсу. По-перше, те, що перевертає світ однієї людини, залишає байдужою іншу. По-друге, неважливо, що читати, аби мати можливість дізнаватися більше про те, що цікавить читача, будь-то історія порно чи страждання молодого Вертера. По-третє, “а судді хто” і які в них критерії. Чи можна взагалі порівняти Беофульфа з Наталкою-Полтавкою? У сфері ж, де смак не буде мати значення, легше виділити стовпи та маст-ріди. Тому я хочу порадити не художню книжку, а науково-популярну. Навіть дві книжки під авторством Еріка Берна “Ігри, в які грають люди” та “Люди, які грають в ігри”. Ерік Берн — психолог та психіатр — допомагає розібрати причини поведінки “за сценарієм”. Людина попадає в замкнутий цикл, який руйнує її життя, але чомусь людині вигідно так ...
Post a Comment
Read more