У Фейсбуці підсумовування 2018, Зеленський, Томос та відоси на кшталт "10 способів зав'язати хустку". В Ю-тьбі лекції освітян/просвітників, міфоруйнівників, Венедіктов з Шендеровичем. В електронній книзі - суміш з детективу, філософій різних течій, американського селф-хелпу та серія "маст-рід", бо дві освіти не проп'єш.
І така думка на фоні: а все одне помирати. Яка тоді різниця, скільки книжок прочитане, скільки думок передумалось, скільки міст проїхалось. Віряни шукають спокій в церкві. А куди подітись бідному агностику (чи ще якоїсь дивнопані), яка, начебто, й хотів би вірити, бо так легше, але не може. Як казку сприймає, хоча в церкві як в споруді почувається затишно та "по-домашнєму". Здається, що підсвідомо саме страх смерті штовхає на нелогічні вчинки як то кинути сім'ю, зробитися гуру тай-чі, зголосити фрукти повільною отрутою, яка гниє в шлунку, або у всіх хворобах звинувачувати Біг Фарм-у. Навіщо взагалі жити цікавим життям після того, як виросли діти. Це не про самогубство, це про сенс.
Comments
Post a Comment