І починаємо.
(обережно 18+)
Подобається чолов’яга? На когось він змахує. Кого це Павел Поп намалював, щоб вшанувати.......? Ні, не зайця.
(Павел Поп, щоб ви знали, то такий словацько-сербський художник, який любить померлих митців. Як може.)
Розказувати сьогодні я буду про Альбрехта Дюрера з Нюрнбергу. І трохи про зайця. Це в нас (1471 — 1528). Найнімецький з німецьких митців, який цінував все цікаве, чим дуже дратував свою дружину. Попри стипендію від імператора, його дружина у базарний день виходила на ринок торгувати “картинками” чоловіка, тому що їй хотілось мати впевненість у майбутньому. А реміснику Дюреру з точки зору дружини бракувало масла в лобі, щоб жити як всі бюргери.
Малював Дюрер будь-що, будь-чим. Справно ловив попит, постійно мав замовлення, та дарма що новаторські прийоми та нетрадиційність композиції, став вельми відомим ще при житті. Гравюри, акварелі, люди, коні, рослини, тварини. І себе. Багато себе.
Почнемо з гравюр. Для Дюрера це був початок всього, його хліб та масло. Кажуть, що Дюрер покрив своїми гравюрами всю Німеччину, як бик корову. Сюжети переважно церковні, страшні. Подивляться поважні бюргери — і одразу згадають про кінець світу, апокаліпсис, смертяку, гілляку і все таке інше. Бо що ще може чекати на нормальних християн у круглу дату 1500.
От тут в мене гравюра Чотири вершники апокаліпсису. Що тут цікавого: можна дивитися з лУпою, видно всі деталі, багато фігур, кожна з яких щось означає, але без лайки не розібратися. Кажуть, що навіть своїм сучасникам на зворотному боці гравюр Дюрер писав пояснення.
Поступово другорядних деталей меншає, але все одно сюжети б’ють по голові.
Дивимося на Людину скорботи з розпростертими обіймами. І це прорив. Позаду — нічого. Ой. Попередники поставили б двійку за композицію. Однак всі символи присутні, і замовникам як і завжди, до смаку терновий вінець, стигмати-рани, різки, спис римського легіонера (яким вбито Ісуса), череп як символ кінця, - все як у людей.
А тут Христос прощається з матір'ю. Трави нема, порожні місця є. Реформатор Дюрер не хоче виписувати кожну хмарку або черепичину. Марія у розпачі, посередині — стовбур, що підтримує дах портика. Форма портика повторюється в позі Ісуса. Може, це символ Христа як стовпа віри.
Коли страшне та повчальне малювати набридало, Альбрехт брався за найскладніше - себе. Автопортрети малював у великій кількості. Інновацією ж був автопортрет для особистого використання. Він також міг намалювати свій автопортрет другові на подарунок або як фігуру - камео на картинах-замовленнях. Ось декілька з автопортретів.
А такий автопортрет руйнував усі закони композиції того часу.
До Дюрера у північному живописі портрети (а особливо автопортрети) зазвичай малювали в 3/4 оберта. А прямо в анфас та з очима прямо - тільки Христа, Бога-Отця та інколи Богоматір. Але як такого красеня малювати збоку??? Ні. Тільки прямо, з характерним для Христа жестом благословіння, втомленого, неймовірного. І... в багатому одязі. Як на мене, трохи передав куті меду, ну з ким не буває.
В шубі тепло, а далі буде
гарячіше. Несподівано в черзі автопортретів
є й такий. Здається, що фігура перед вами стоїть у звичайній позі художника: в одній руці пензель, в іншій — ємність для чорнил. Для Німеччини взагалі позувати оголеним вважалось непристойним. А ще й самому собі.
Своє тіло художник використовував для дослідження пропорцій людини. І ще довго цей автопортрет у каталогах показували тільки зверху до поясу, а знизу обрізали. Фу-фу-фу, не будьте такими святьками, бо як таке тіло може не подобатися?!
От живі жінки ніяк не вдавались: чи то натура підвела, чи то Дюреру жінки всі були на одне обличчя та статуру. Щоб знайти музу, а може, щоб вислизнути з-під суворого ока дружини, він вдруге поїхав в Італію. Далі свідчення різняться. Чи то куртизанок малював, чи то коханок друзів, чи то своїх дам серця. Одне можна точно сказати: венеціанські красуні виходили з-під пензлів Дюрера якісні.
І на останнє — пісня про зайців. Існує легенда, що Дюрер зайця врятував та використовував як натурщика. А щоб заєць не скакав, то з ним розмовляв. Все одно вуха у зайці на маківці, що точно передано на малюнку. І хутро, і вуса. Як живий.
Зайця в Нюрнберзі люблять настільки, що навіть п’ють не до зелених чортиків, а до зелених зайців. І тому там є пам’ятник. АДреналиновому- зайцю.
А чому АД-реналиновий? Тому що Дюрер — майже перший художник, який підписував свої роботи. Погляньте — і справді ініціали дають АД.
Отже, як зрозуміти, що перед вами — Дюрер:
1) стримані у порівнянні з традицією гравюри;
2) христос-подібні автопортрети;
3) тіла жінок анатомічно з помилками та похибками, а чоловіки - ідеальні;
4) рослини або тварини намальовані з фотографічною схожістю на порожньому фоні;
5) і шукайте підпис.
І ми закінчили.
світлини - https://gallerix.org/storeroom/825575191/
https://rutraveller.ru/icache/u_s/w/SweetD/al345160/2/410054_1380x1040.jpg
https://i.chzbgr.com/full/9182616064/h6945AA1F/albrecht-d%C3%BCrer-a-painter- printmaker-and-theorist-of-the-german-renaissance
http://www.albrechtdurer.org/christ-taking-leave-of-his-mother/
інформація - youtube канал Занимательное искусствоведение с Оксаной Санжаровой (рос.),
Comments
Post a Comment