3times mom

Свіже знайдений Щедрик від ВВ. Смакуйте.  В цьому році, як ніколи, переслухала тьму варіантів Щедрика та колядок. Яка сила в них. Жоден Санта з оленями не може так зачепити душу.

Може, й хочу, але як уявлю, що будь-яка взаємодія з книгою потребує неабиякого напруження, то.....краще з дітьми в паперові сніжки пограюсь.  Я не читаю книжок. Дитячі не рахуємо. Не читаю. Не хочу. Часу нема. Не моє. Начиталась у юнацтві. По маківку. Класику. Великих «їхніх» та звичайно-романтичних європейців. І постійно все погано закінчувалося. А те, що мало хепі-енд, серйозною літературою вважати не можна було. Ви «Рабиню пристрасті» читали? Ні? Отож-бо. Я читала. Але після. Після того, як розірвала стосунки з Байроном, Вольтером і Гюго. З 18 до 38 на моєму рахунку всього дві авторки, яких так-сяк можна записати у справжніх і які запам'яталися: Гавальда та Уліцька. У Гавальди (так, я в курсі, що вона аж ніяк не велика, а такий собі шир-непотріб) хепіенд трапляється. В Уліцькій хепіенд як сніг влітку, проте воно ж цікаво стежити, як думка вверх-вниз по схилах звивин.  Повертаючись до питання, чому ж я не читала більше й краще. Окрім очевидного: неспроможності мозку сприймати скл

Ну .....э.....я читала. И Гёте, и Мериме, и Флобера с, Господи прости, Стендалем. И Лондона в оригинале. И слушала классику да джаз. И.....(чешет репу) .....и....писателем не стала. Даже близко. Музыкантом не стала. Интеллигентом - и то не стала. Моне от Мане не отличу. Правда, Гегеля от Гайдна все же скорее да, чем нет. Просрала-с жизнь. Детей наплодила. Кто там говорил, что чем выше уровень образования, тем меньше детей? Ну так у меня трое детей на два образования диплома и одну корочку кандидата наук. Не работает так в лоб: читай - и будешь умницей, учись - и не плоди лишнее рты на планете. Ширшее надо, товарищи, и гибчее. Лет в 11 в библиотеке встретил мужичка. Вообще левый был . Но читающий. Библиотека-то при заводе. Не каком-то заводишке, а прям при Заводе им. Малышева. Танки делал. Не мужичок, а завод. Ну так вот. Кстати, я туда чудом записалась в нормальный отдел. В менее нормальном, детском, я всё перечитала, и библиотекарша за ручку отвела меня в соседнюю дверь. Мол, забира

  Страшнее всего - когда не знаешь. Перед глазами море. Море путей, вариантов, бесконечные возможности выбора. Но только выбрать можно один раз. И выбрать нужно правильно. Проблема множества вариантов возникает буквально на всех уровнях: что ответить, насколько вмешиваться, когда уже пора к врачу, жить ли дальше. И видится единственный работающий способ - способ Скарлетт «Подумаю об этом завтра». Все остальные варианты на какой-то момент кажутся по-своему ущербными. И хорошо, что что-то можно отложить на потом. А если "потом" не существует, даже "завтра" не существует. Когда старшая слезла с гормонов после лечения в гематологии, встал передо мной вопрос: а как дальше жить с мыслью, что ребенку, фактически, ничего нельзя. А может, и можно. Никто не говорит. Слово "ремиссия" казалось каким-то инопланетным. Прививки: откладывать дольше, чем полгода, или пойти на риск. Спорт: оберегать ли от физнагрузок или аутоимунное - не повод выростить оранжерейного ребенк

Online school is full of fun. A teacher singing out of tune, a careless parent scolding smb while unmuted, a  blurry screen, increased screen time, and constant 'Mom, something is happening/not happening/loud/silent/what to press/i don't know what to do/I'm hungry' stuff. Anyway, the middle one got her first full question in English right at a completely free play activity. So proud of her. It wasn't echoing or repeating after someone but a thing she built in her head. I'm sure she has more in her pocket, though I heard just this. My hubby, I, and my eldest are playing the game called 'Guess the word' with the two youngsters. It used to be just about figuring out what word was said. But now, before the final answer, we have to get the language correctly: one of the three used at home.  Eventually, they will stick to the rule 'one sentence - one language', but now it's just funny. 'Look here, ya shvydko begayu.' (look, I'm running

Вже місяць, як єдина тема для бесіди під час щовечірніх прогулянок з чоловіком - це чи залишати середульшу доньку в системі державної безкоштовної освіти. Залишати - то гучно сказано, бо вона ще й не почала. За 10 днів мала б йти в нульовку - Кіндергартен. В Каліфорнії освіта обов'язкова з 6 років, але державні (ще їх називають публічні) школи мають так званий К-клас (до речі, в деяких штатах він обов'язковий, в деяких - небезкоштовний). В К попадають діти, яким виповнилось 5 років на 1 вересня. Є ще така штука як ТК для тих, в кого день народження припадає на інтервал 2 вересня - 2 грудня. Початкова школа йде до 5-го класу, а в шостому діти переходять до середньої, яка часто є повністю окремим закладом. Так ось, мала дитина йти до К. Але тут вірус трапився. І з легкої руки вчительської профспілки та губернатора Каліфорнії діти "вчаться" онлайн невизначений термін. Тобто можливо, колись, ніхто не знає коли, невпевнено морочать голову, що дозволять дітей фізично в школ

Давнесенько не писала. Сидимо ми в дивному режимі недокарантину, коли манікюр родити вже можна, а на дитячий майданчик ще ні.  Хотіла про випускницю свою написати. Випуск 2020 зіткнувся з купою проблем: вступ до коледжу, випускний бал, закінчення року з іспитами та "останній дзвінок". Зрозуміло, що балу та церемонії по закінченню школи не було.  Прикро - м'яко кажучи. Бал - така подія, до якої готуються сильно заздалегідь, місяців за 2-3. Особливо дівчата. Платтячко і все таке. Зачіска. Фотосесія. Заборонили. Отакої... Мама фоткати не дуже вміє, але маємо те, що маємо. Є надія, що ще зробимо разом з бойфрендом. Не мамчиним :) .  До коледжів документи подавали ще восени (так, ще до закінчення останнього року в школі), тому рішення теж мали раніше, ніж ми звикли - з середини лютого до квітня. На жаль, Саша вступила до всіх універів, куди подавала. На жаль - тому що тре біло вибрати один. До травня. А тут карантин. І виші не дають гарантій, як почнеться навчальний рік. А щоб

Просто дивится фільм і сподіватися, що воно якимось чином вкладеться в мозок, то марнотратство часу. Зазвичай починають рекомендувати неадаптоване відео з рівня А1 (так, беріть мультики - сарказм), але я б радила все ж почекати рівня А2-B1 (або десь середина чи навіть кінець Intermediate).  Які помилки роблять студенти, які обирають такий спосіб опанування мови. 1. Мультики. Дітей взагалі зрозуміти важко, мультяшні герої - не виняток. Кращий вибір - розвиваючі мультики, де мовлення уповільнене, з великою кількістю повторень. Або прості пісні (вони так й називаються  simple songs). 2.  Повноцінні фільми. Тільки звикли до голосів героїв та розчули, що вони вигукують, - як кінець та пішли титри.  3. "Хочу дивитися "одним присідом" та насолоджуватися". Ну то не про вивчення мови тоді. 4.  Вивчили фразу - і пішли пхати її в усі...хм...акти комунікації. А вона, може статися, тільки в середовищі патологоанатомів актуальна, виключно під чарку.  Що б я робил

Stress Eater — человек, который «заедает» проблемы. (Людина, яка їсть із-за стресу) I'm a notorious stress eater: each time I check my bank account I eat a bowl of candies. panda eyes — обладатель темных кругов под глазами, ходячее воплощение фразы «Мне нужно выспаться». (Людина з темними колами під очима, бо ніяк не доспить) Sasha's panda eyes reminded me about those days when I slept for only 2 hours. office hands — очень нежные, не привыкшие к труду руки. (Тендітні руки, які не звикли до праці) My dad's office hands were still capable of making a coffee table. productive procrastination - когда вместо того, что действительно нужно сделать, вы делаете другую, но тоже полезную работу по дому, например. (Прокрастинація, але з користю: наприклад, замість працювати над статтєю ви прибираєте дитячі іграшки з-під ніг) Cleaning up the SPAM folder is productive, well, productive procrastination. Yeah, instead of real t