3times mom

            Погано, коли дзвонить телефон. В сучасному світі телефон дзвонить не тільки як телефон. Всі соціальні мережі можуть дзвонити. А в мене - фобія телефонних дзвінків. Неочікуваних. Всіх. Навіть, коли вітають з днем народження.      Це  почалося з "Мене збила вантажівка, чекаю швидку". Далі - чорнота, бо це були останні слова.     Ще панікую, коли не можу додзвонитися. Бо потім боюся почути щось на кшталт "Я в аварії, чекаємо поліцію". А тепер не тільки боюся вимкнутих телефонів, а й неактивних месенджерів. Війна в прямому етері додає до купи.       Люблю заплановано. Чи просто текст. Текст - прекрасний. Можна посидіти, подумати, звикнути.... Нумо писати. Висновок.....Треба лікувати голову.

  Хтось в стресі їсть, хтось - прибирає, а я - готую. Жах.  

  Не жили багато, не треба й починати. Привіт, вечері з повітря та смаколики з олії та цукру. Жартую. Дяка богові, будемо здорові. А поки спекла тертий пиріг та печивко Ечпочмак.

Как ни противно, но думаю я на рус.      Вы когда-то чувствовали, что всех подвели?       Особенно своих детей. Недодали, не сделали жизнь счастливой, не научили полезному. Дали мало, не то и не так. Почему 18 лет меня преследует чувство вины? Слава богу, что хоть мысль "у нее есть только я" уже не приходит. Ребеночек вырос, а последние события опять подкинули "ты, как мать, подвела". Хоть ни разу ни одного упрека. Ну то не моя заслуга. Просто наши дети лучше нас.