3times mom

            Погано, коли дзвонить телефон. В сучасному світі телефон дзвонить не тільки як телефон. Всі соціальні мережі можуть дзвонити. А в мене - фобія телефонних дзвінків. Неочікуваних. Всіх. Навіть, коли вітають з днем народження.      Це  почалося з "Мене збила вантажівка, чекаю швидку". Далі - чорнота, бо це були останні слова.     Ще панікую, коли не можу додзвонитися. Бо потім боюся почути щось на кшталт "Я в аварії, чекаємо поліцію". А тепер не тільки боюся вимкнутих телефонів, а й неактивних месенджерів. Війна в прямому етері додає до купи.       Люблю заплановано. Чи просто текст. Текст - прекрасний. Можна посидіти, подумати, звикнути.... Нумо писати. Висновок.....Треба лікувати голову.

  Хтось в стресі їсть, хтось - прибирає, а я - готую. Жах.  

  Не жили багато, не треба й починати. Привіт, вечері з повітря та смаколики з олії та цукру. Жартую. Дяка богові, будемо здорові. А поки спекла тертий пиріг та печивко Ечпочмак.

Как ни противно, но думаю я на рус.      Вы когда-то чувствовали, что всех подвели?       Особенно своих детей. Недодали, не сделали жизнь счастливой, не научили полезному. Дали мало, не то и не так. Почему 18 лет меня преследует чувство вины? Слава богу, что хоть мысль "у нее есть только я" уже не приходит. Ребеночек вырос, а последние события опять подкинули "ты, как мать, подвела". Хоть ни разу ни одного упрека. Ну то не моя заслуга. Просто наши дети лучше нас.   

  my city Kharkiv before and after Russia's invasion in 2022.  We'll never forget, we'll never forgive!    https://vimeo.com/692703269

 Это все равно никто не прочитает, так что можно ныть. Месяц с начала войны. На улице ее нет. Весна, цветут деревья. Тепло у нас. Возвращаюсь в квартиру, первым делом проверить новости из Украины. Что бомбят. Проверить вайбер, когда свекровь была в сети. Тихо выдохнуть, что ночью пролетело мимо. Этой ночью. Данные обновляются с задержкой, это и понятно. Но доставленное и просмотренное сообщение (часто просто + или ?) внушает надежду. Нельзя жаловаться, нет права. Психологи кричат, то любой выбор во время военных действий, ну кроме предательства, - это хороший выбор. Понимаю, что просто не могу ничего, кроме рассылки денег на счета волонтеров. Да и тех денег - отнюдь не тысячи. И чувство вины лупит: мало-мало-мало.  В Харькове остались свои люди. Раньше б сказала: бывшие студенты, просто знакомые — теперь они все превратились в близких. Куча людей что-то делают, рискуют собой, а мы тут прохлаждаемся, в интернетиках воюем, на видосики жалобы пишем. Позор.        Нельзя плакать. Там страш

Listen to my awful English two years ago :)  https://archive.storycorps.org/interviews/yevheniia-syrevych-from-ukraine-shares-her-multiple-experiences-in-the-united-states/

 Дана 3.5 года українська мова (украинский) https://radikal.ru/video/5wWqab2c0rw русский https://radikal.ru/video/c8FY6xxojsR

                                                                                                  Let's begin (warning 18+)      Fancy the man? He definitely rings a bell. Pavel Pop always draws someone special to honor. And no, it's not a hare. (Pavel Pop is a Slovakian-Serbian artist who loves to honor famous people by making kinda collages)      Today we are talking abo ut  Albrecht   Dürer from  Nürnberg (Germany). And a tad about the Hare. This is  1471-1528 (AD of course). The most German of German artists, who valued everything  intriguing. His passion made his wife super mad. Despite a stipend from the emperor, his wife had to go into business. She would go to different fairs and markets and sell her husband's "pictures". She wanted a predictable and financially secure life. In her opinion,  Dürer  being just an artisan  had a slow wit and could hold the life of a  respectable burgher.       He could draw everything on everything with everything. He was ex

І починаємо. (обережно 18+)    Подобається чолов’яга? На когось він змахує. Кого це Павел Поп намалював, щоб вшанувати.......? Ні, не зайця.      (Павел Поп, щоб ви знали, то такий словацько-сербський художник, який любить померлих митців. Як може.)      Розказувати сьогодні я буду про Альбрехта Дюрера з Нюрнбергу. І трохи про зайця. Це в нас (1471 — 1528). Найнімецький з німецьких митців, який цінував все цікаве, чим дуже дратував свою дружину. Попри стипендію від імператора, його дружина у базарний день виходила на ринок торгувати “картинками” чоловіка, тому що їй хотілось мати впевненість у майбутньому. А реміснику Дюреру з точки зору дружини бракувало масла в лобі, щоб жити як всі бюргери.      Малював Дюрер будь-що, будь-чим. Справно ловив попит, постійно мав замовлення, та дарма що новаторські прийоми та нетрадиційність композиції, став вельми відомим ще при житті. Гравюри, акварелі, люди, коні, рослини, тварини. І себе. Багато себе.      Почнемо з гравюр. Для Дюрера це був поч

Больше часа с мужем спорили, что такое 8 марта. Вывод краткий: пока людей принудительно не нагнут "сверху", большинство будет праздновать праздники гениталий. От возраста не зависит,  полно малолеток 20-30 лет, которые писаются от тупых картинок и скопированных из интернета стишков. Вывод развернутый: пипец люди не понимают разницу между "поздравить женщину с тем, что она женщина" и "вручить своей женщине подарок, потому что тебе захотелось ей сделать подарок". Про всякую борьбу за права, суфражисток, феминисток, про-чойс и т.д. вообще не говорим, так как глухо и тихо.  Мартовский заяц   беспредел именуемый Женским днем весны и прочей билеберды имеет двойника - февральскую революцию вакханалию в лице всё никак не отлипающего Дня Защитника Отечества ака 23 февраля. В моем мире разноцветных единорогов в 30-40 лет происходит переоценка родительских сценариев. Но нет, мир не разноцветный, а тупо дихотомический. Какая там переоценка, нам дайте однозначность: ма

  Жила-була дівчина, яка любила читати. А потім її вигнали з книжкового клубу. Бо, кажуть, смак не той. Несмачний. І пішла вона читати не по програмі, а за позивом душі. Це приказка. А правда така, що поради щодо художньої літератури не мають сенсу. По-перше, те, що перевертає світ однієї людини, залишає байдужою іншу. По-друге, неважливо, що читати, аби мати можливість дізнаватися більше про те, що цікавить читача, будь-то історія порно чи страждання молодого Вертера. По-третє, “а судді хто” і які в них критерії. Чи можна взагалі порівняти Беофульфа з Наталкою-Полтавкою? У сфері ж, де смак не буде мати значення, легше виділити стовпи та маст-ріди. Тому я хочу порадити не художню книжку, а науково-популярну. Навіть дві книжки під авторством Еріка Берна “Ігри, в які грають люди” та “Люди, які грають в ігри”. Ерік Берн — психолог та психіатр — допомагає розібрати причини поведінки “за сценарієм”. Людина попадає в замкнутий цикл, який руйнує її життя, але чомусь людині вигідно так жити

  Люди думають, що батьки дітям потрібні в ніжному віці. Але не завжди це так. Дитинці фіолетово (хоча психологічна наука стверджує протилежне), хто йому міняє пелюшки, доки ця людина ще й бере на руки та годує. Немовля росте, починає пізнавати світ, добре було б, з ким обговорити нові відкриття. Далі-більше. Підрощена людина переживе відсутність ковбаси та джинсів за умов існування «Ти кльовий тільки тому, що народився», «я завжди на твоєму боці», «ти можеш на мене розраховувати». А ще пізніше залишається взагалі одне єдине «я завжди за твоєю спиною». Але чомусь в реальності дві крайності: або пішов в дупу та сам виживай, або батьки крізь краще знають та закрий хлєбальник (ну теж пішов в дупу). І це в років 12-16. Підлітки не викликають ніжних почуттів, інколи смердять, відбріхуються, колючі та взагалі неприємні. Як залишити дитину без підтримки? А легко: сказати, що вона нікому не цікава; що у всіх проблемах винна сама; що якщо вскочила в халепу, то це її проблема. Або просто мовчати

Свіже знайдений Щедрик від ВВ. Смакуйте.  В цьому році, як ніколи, переслухала тьму варіантів Щедрика та колядок. Яка сила в них. Жоден Санта з оленями не може так зачепити душу.

Може, й хочу, але як уявлю, що будь-яка взаємодія з книгою потребує неабиякого напруження, то.....краще з дітьми в паперові сніжки пограюсь.  Я не читаю книжок. Дитячі не рахуємо. Не читаю. Не хочу. Часу нема. Не моє. Начиталась у юнацтві. По маківку. Класику. Великих «їхніх» та звичайно-романтичних європейців. І постійно все погано закінчувалося. А те, що мало хепі-енд, серйозною літературою вважати не можна було. Ви «Рабиню пристрасті» читали? Ні? Отож-бо. Я читала. Але після. Після того, як розірвала стосунки з Байроном, Вольтером і Гюго. З 18 до 38 на моєму рахунку всього дві авторки, яких так-сяк можна записати у справжніх і які запам'яталися: Гавальда та Уліцька. У Гавальди (так, я в курсі, що вона аж ніяк не велика, а такий собі шир-непотріб) хепіенд трапляється. В Уліцькій хепіенд як сніг влітку, проте воно ж цікаво стежити, як думка вверх-вниз по схилах звивин.  Повертаючись до питання, чому ж я не читала більше й краще. Окрім очевидного: неспроможності мозку сприймати скл

Ну .....э.....я читала. И Гёте, и Мериме, и Флобера с, Господи прости, Стендалем. И Лондона в оригинале. И слушала классику да джаз. И.....(чешет репу) .....и....писателем не стала. Даже близко. Музыкантом не стала. Интеллигентом - и то не стала. Моне от Мане не отличу. Правда, Гегеля от Гайдна все же скорее да, чем нет. Просрала-с жизнь. Детей наплодила. Кто там говорил, что чем выше уровень образования, тем меньше детей? Ну так у меня трое детей на два образования диплома и одну корочку кандидата наук. Не работает так в лоб: читай - и будешь умницей, учись - и не плоди лишнее рты на планете. Ширшее надо, товарищи, и гибчее. Лет в 11 в библиотеке встретил мужичка. Вообще левый был . Но читающий. Библиотека-то при заводе. Не каком-то заводишке, а прям при Заводе им. Малышева. Танки делал. Не мужичок, а завод. Ну так вот. Кстати, я туда чудом записалась в нормальный отдел. В менее нормальном, детском, я всё перечитала, и библиотекарша за ручку отвела меня в соседнюю дверь. Мол, забира

  Страшнее всего - когда не знаешь. Перед глазами море. Море путей, вариантов, бесконечные возможности выбора. Но только выбрать можно один раз. И выбрать нужно правильно. Проблема множества вариантов возникает буквально на всех уровнях: что ответить, насколько вмешиваться, когда уже пора к врачу, жить ли дальше. И видится единственный работающий способ - способ Скарлетт «Подумаю об этом завтра». Все остальные варианты на какой-то момент кажутся по-своему ущербными. И хорошо, что что-то можно отложить на потом. А если "потом" не существует, даже "завтра" не существует. Когда старшая слезла с гормонов после лечения в гематологии, встал передо мной вопрос: а как дальше жить с мыслью, что ребенку, фактически, ничего нельзя. А может, и можно. Никто не говорит. Слово "ремиссия" казалось каким-то инопланетным. Прививки: откладывать дольше, чем полгода, или пойти на риск. Спорт: оберегать ли от физнагрузок или аутоимунное - не повод выростить оранжерейного ребенк

Online school is full of fun. A teacher singing out of tune, a careless parent scolding smb while unmuted, a  blurry screen, increased screen time, and constant 'Mom, something is happening/not happening/loud/silent/what to press/i don't know what to do/I'm hungry' stuff. Anyway, the middle one got her first full question in English right at a completely free play activity. So proud of her. It wasn't echoing or repeating after someone but a thing she built in her head. I'm sure she has more in her pocket, though I heard just this. My hubby, I, and my eldest are playing the game called 'Guess the word' with the two youngsters. It used to be just about figuring out what word was said. But now, before the final answer, we have to get the language correctly: one of the three used at home.  Eventually, they will stick to the rule 'one sentence - one language', but now it's just funny. 'Look here, ya shvydko begayu.' (look, I'm running

Вже місяць, як єдина тема для бесіди під час щовечірніх прогулянок з чоловіком - це чи залишати середульшу доньку в системі державної безкоштовної освіти. Залишати - то гучно сказано, бо вона ще й не почала. За 10 днів мала б йти в нульовку - Кіндергартен. В Каліфорнії освіта обов'язкова з 6 років, але державні (ще їх називають публічні) школи мають так званий К-клас (до речі, в деяких штатах він обов'язковий, в деяких - небезкоштовний). В К попадають діти, яким виповнилось 5 років на 1 вересня. Є ще така штука як ТК для тих, в кого день народження припадає на інтервал 2 вересня - 2 грудня. Початкова школа йде до 5-го класу, а в шостому діти переходять до середньої, яка часто є повністю окремим закладом. Так ось, мала дитина йти до К. Але тут вірус трапився. І з легкої руки вчительської профспілки та губернатора Каліфорнії діти "вчаться" онлайн невизначений термін. Тобто можливо, колись, ніхто не знає коли, невпевнено морочать голову, що дозволять дітей фізично в школ